Історія справи

Постанова ВГСУ від 10.03.2026 року у справі №686/7706/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року

м. Київ

справа № 686/7706/24

провадження № 51-3908 км 25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

потерпілого ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

засудженого ОСОБА_9

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2025 року стосовно

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Лука Ярмолинецького району

Хмельницької області, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 17 лютого 2025 року засудив ОСОБА_9 за:

- ч. 3 ст. 286-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 9 років;

- ч. 1 ст. 135 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 9 років.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 3 200 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 569 600 грн - моральної шкоди. Стягнув із АТ«СК «Країна» на користь ОСОБА_6 51 520 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди та 80 400 грн - моральної шкоди.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 05 серпня 2025 року змінив вирок суду стосовно ОСОБА_9 , стягнув із АТ «СК «Країна» на користь ОСОБА_6 23 220 грн витрат, понесених на поховання, та 80 400 грн моральної шкоди, а всього 103 620 грн. У решті судове рішення залишив без зміни.

За вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за таких обставин.

12 грудня 2023 року приблизно о 18 год ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем «ВАЗ-21043», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на вул. Холодноярців у м. Хмельницькому.

Під час руху ОСОБА_9 порушив вимоги пунктів 2.9 «а» 1.3, 1.5, 2.3 «б, д», 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не врахував дорожню обстановку та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, внаслідок чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка рухалася правим краєм проїзної частини в попутному напрямку та становила перешкоду для подальшого руху, яку він спроможний був виявити.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці пригоди.

Допущені ОСОБА_9 порушення вимог п. 12.3 ПДР знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.

Після вчинення наїзду на пішохода ОСОБА_10 у порушення вимог п. 2.10 «а, г, д» ПДР, ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» ОСОБА_9 не вжив заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не вжив як самостійних заходів для доставлення її до лікувального закладу, так і будь-яких інших заходів, необхідних для відведення небезпеки, що загрожувала життю потерпілої, зник з місця ДТП, залишивши без допомоги ОСОБА_10 , яка перебувала в небезпечному для життя, безпорадному стані та була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Потерпілий ОСОБА_6 , не погодившись із ухвалою апеляційного суду через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги потерпілий мотивував тим, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із призначеним судом першої інстанції ОСОБА_11 покаранням:

- не зважив на те, що жодна із визнаних ним обставин, що пом`якшує покарання, не знижує ступеню тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень;

- не врахував наявності обставин, що обтяжують ОСОБА_9 покарання, - тяжких наслідків, завданих злочином, та вчинення кримінальних правопорушень особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння;

- не взяв до уваги того, що ОСОБА_9 є раніше судимою особою та неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема, за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);

- залишив поза увагою кількість епізодів злочинної діяльності ОСОБА_9 , ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 286-1 КК, а також відсутність визнання обвинуваченим вини та його щирого каяття, оскільки він під час досудового розслідування та судового розгляду не вибачився перед потерпілою стороною, заподіяної шкоди добровільно не відшкодував.

На касаційну скаргу потерпілого представник цивільного відповідача АТ «СК «Країна» ОСОБА_12 подав письмові заперечення, в яких, наводячи відповідні обґрунтування, просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Потерпілий, його представник та прокурор підтримали доводи касаційної скарги, просили скасувати оскаржуване рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень за обставин, викладених у судових рішеннях, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК у касаційному порядку не оспорюються.

В касаційній скарзі потерпілий порушує питання про невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі внаслідок м`якості.

Колегія суддів не погоджується з цими твердженнями потерпілого з огляду на таке.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

За приписами статей 50, 65 КК визначено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів, яке буде відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їхньої небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації, та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Водночас дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_9 покарання та не знайшов підстав для його посилення, врахувавши:

- ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, один з яких є тяжким та вчинений у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого загинула людина;

- думку потерпілого про призначення обвинуваченому суворого покарання;

- наявність обставин, що пом`якшують покарання, - часткове визнання своєї вини і щире каяття;

- відсутність обставин, що обтяжують покарання;

- досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої рівень вчинення ОСОБА_9 повторного кримінального правопорушення визначається як середній та його виправлення без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе, хоча і становитиме середній рівень небезпеки для суспільства;

- дані про особу обвинуваченого: ОСОБА_9 в силу ст. 89 КК є раніше не судимою особою, перебуває в цивільному шлюбі, утриманців не має, характеризується позитивно, працює,

тобто дотримався вимог статей 50 65-67 КК.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначене ОСОБА_9 основне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років та додаткове - у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 9 років є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами,відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Натомість потерпілий у касаційній скарзі не навів як переконливого обґрунтування своїх тверджень про м`якість призначеного покарання, так і мотивованих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_6 та з дотриманням вимог кримінального й кримінального процесуального законів, використовуючи свої дискреційні повноваження, погодився з висновками суду першої інстанції, достатньо переконливо обґрунтувавши своє рішення.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала вцілому відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

Доводи потерпілого ОСОБА_6 про те, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що ОСОБА_9 є раніше судимою особою, колегія суддів уважає неспроможними з огляду на таке.

Приписами ст. 89 КК визначено строки погашення судимості, за минуванням яких особи визнаються такими, що не мають судимості.

Припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 647/1831/15-к).

Як убачається із судових рішень, за результатом розгляду цього кримінального провадження суди встановили, що ОСОБА_9 є особою, яка не судима в силу положень ст. 89 КК, а тому покликання потерпілого на неврахування попередніх судимостей засудженого не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Водночас колегія суддів зважає на доводи потерпілого про те, що суд апеляційної інстанції не врахував неодноразове притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності, зокрема, за ст. 130 КУпАП, однак уважає, що це в цілому в даному випадку не вплинуло на законність та обґрунтованість судового рішення.

Колегія суддів не погоджується з доводами касаційної скарги потерпілого про те, що суд апеляційної інстанції не надав значення кількості епізодів злочинної діяльності ОСОБА_9 , оскільки, як убачається з вироку, суд першої інстанції з урахуванням статей 50 65 КК призначив обвинуваченому покарання за кожне вчинене ним кримінальне правопорушення.

Також колегія суддів відхиляє доводи потерпілого про залишення без уваги судом апеляційної інстанції невизнання ОСОБА_9 своєї вини та відсутності щирого каяття, з огляду на розмір призначеного йому покарання, який не є мінімальним санкцією ч. 3 ст. 286-1, ч. 1 ст. 135 КК.

Що стосується доводів потерпілого про неврахування судом апеляційної інстанції наявності обтяжуючих покарання обставин - тяжких наслідків, завданих злочином, та вчинення кримінальних правопорушень особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, то Суд також їх відхиляє з огляду на таке.

За вимогами ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що орган досудового розслідування при формулюванні пред`явленого обвинувачення не зазначав про наявність будь-яких обставин, що обтяжують покарання, тому суд першої інстанції, з огляду на положення ст. 337 КПК, не визнавав їх і при ухваленні вироку.

Крім того, ч. 4 ст. 67 КК передбачено, що якщо будь-яка з обставин, яка обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Відповідно до ч. 3 ст. 286-1 КК кримінальна відповідальність настає за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

Колегія суддів зауважує, що перебування ОСОБА_9 в стані алкогольного сп`яніння передбачено як ознака кримінального правопорушення, яка впливає на його кваліфікацію. Тому відсутні підстави визнавати цю обставину ще й такою, що обтяжує покарання.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_9 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3